«І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла! Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!» 2Кор. 11:1-15.
Наприкінці двадцятого століття, коли розсипався Радянський Союз, багато братІв та сестер з України поїхали на Північ розповідати людям про Ісуса Христа. Ніякої заборони ніде не було. Скрізь зелене світло: в соціальній, культурній сферах, а також в учбових закладах. В кінотеатрах та клубах організовувалися євангелізаційні зустрічі, роздавалися Біблії, Євангелії, трактати на різні духовні теми. Демострувався фільм «Ісус».
В школах факультативно велися уроки на тему «Духовного відродження». У містах класи були переповнені дітьми: по 30-32 учні. Якщо в нас на Волині дітки в школах з задоволенням слухали Слово Боже, то там зовсім по-іншому. Дітям було байдуже як до Леніна, так і до Ісуса Христа. А ще слід зауважити, що вже в той час екстрасенси заполонили учбові заклади. Вони організовували різні гуртки з окультними елементами. Щоб посіяти Христову науку в таких серцях, потрібно було докласти чимало зусиль. Ми постилися і молилися, щоб Дух Святий діяв на уроках. Господь давав нам сили триматися у формі цілий тиждень.
Одного разу молода вчителька підійшла до мене і запитала: «Як Вам вдається не втрачати силу в цьому хаосі цілий тиждень? Мене вистачає лише на два дні. Ці дітки забирають мою силу. У середу я вже ніяка!»
Згодом нас витіснили зі шкіл, перестали давати дозвіл на різні християнські зустрічі в клубах та кінотеатрах. Але запропонували альтернативу. Ходіть в інтернати, школи, вищі учбові заклади, читайте лекції про шкідливість проституції, наркоманії, сніду. Говоріть, що хочете, тільки не згадуйте про Бога. Навчайте добру!
Дехто пішов у школи. Мені запропонували технікум і інститут. Я пересипала програму місцями із Біблії, хорошими повчальними цитатами, але сказати, що так говорить Бог, не мала права. Провела я тільки три лекції. Кожного разу до мене підходили студенти, викладачі… Вони дякували, хвалили, зауважували, що мої лекції відрізняються від інших, я веду бесіди оригінально, не так як усі…
А я йшла додому, не одержавши ніякого задоволення. Я відчувала, що посіву вічного насіння не відбулося. Тези комуністичної партії теж були взяті із Біблії, але без Бога не вдалося побудувати світле майбутнє! Це була марна праця. Стан у мене був такий, ніби я зрадила Ісуса Христа, ніби викрала Його Слово, щоб показати себе, і посіяла при дорозі, наперед знаючи, що воно не дасть плоду. Тому я залишила цю справу.
Через деякий час соціальна служба стала організовувати реабілітаційні центри для наркоманів. Чим вони відрізняються від християнських? Там вранці і ввечері дозволено читати тільки притчі Соломона. Заборонено трактувати, пояснювати, нав’язувати свою думку. Тільки керівник закладу кожного дня перед молитвою повторював одне й те ж: «Бог говорить до тебе сьогодні: віддай всю зарплату, і я покажу тобі Свою велич!»
Коли я заперечила, що Бог заповів віддавати десятину, а не всю зарплату, то почула у відповідь слова: «Що ви про себе надумали? Ви – ніхто!»
Дуже шкода, що багато християн працюють в цих закладах, звітують в церквах, збирають гроші, допомагають, а слави Богові від такої праці не має. Дорогі друзі! Якщо нам не дозволяють говорити Слово Боже, ніяка інша праця в такому місці не приносить слави Господу! Краще тоді працювати індивідуально, від серця до серця. І якщо ви готові до цього, то Бог буде благословляти вас душами, які шукають Його.
Нещодавно я зустрілася ще з однією проблемою. Поширюється навчання по душеопікунству на основі сучасної світської психології. Дуже прикро, але там немає місця Христу. Напочатку лекції доповідач вилив багато бруду на відомих проповідників, потім розповідав про недостойних служителів церков та їхніх грішних дітей. Дійшла розмова до того, що в гадаринського одержимого був легіон демонів, а в кожному віруючому не менше п’яти, шести. По цій методиці душеопікун має визначити стан людини, копаючись в душі, в її минулому, щоб прийшло звільнення.
Коли я навчалася в Біблійному інституті, то Ян Рьоттінг нам говорив покладатися на віру в Ісуса Христа і на Духа Святого, з Котрим ми повинні співпрацювати, якщо хочемо допомагати людям. Ми не повинні забувати про силу Крові Ісуса Христа. Вона обмиває кожного грішника, який щиро кається, очищає від усякого гріха і дає силу не грішити! Це надійний засіб, котрий діє в серці кожного віруючого!
А ще душеопікун не має права розголошувати чужі таємниці. З молитвою вислухали проблему, донесли біблійну істину про те, що коли людина кається, то Кров Ісуса Христа очищає від усякого гріха, і віддали все у руки Господа, продовжуючи постійно молитися за співрозмовника. Дух Святий звершує працю краще, ніж будь-який психолог. Він це робить постійно. Ніжно, лагідно докоряє і виправляє, не розбиває нічиїх сердець і не приносить гірких розчарувань.
Була висловлена одна така цікава думка про те, що ми не повинні хворіти, тому що ми є храмом Духа Святого. Поставили лікарі діагноз – не вірте, не сприймайте його, не беріть собі цю хворобу, моліться і будете здоровими. Якщо ж ви захворіли і помрете від цієї хвороби, то Господь у вічності запитає, чому ви не зберегли храм Божий і померли в половині своїх днів. Такого в Біблії нема. Апостол Іван в книзі Об’явлення попереджає: «Свідкую я кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, то накладе на нього Бог кари, що написані в книзі оцій. А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій». Об’явл. 22:18-19.
Дуже прикро, що молодь не прислухається до думок старших служителів, які мають досвід, знають Писання і живуть по вірі. Аксіома: без покаяння немає прощення гріхів! Коли Ісус Христос вийшов на служіння, Марк так пише про Нього: «…прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію, і говорив: Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» Марк. 1:14-15.
А молодь теперішнього часу збирається на вечорниці, запрошує невіруючих друзів, запитуючи: «Ти хочеш, щоб Гоподь тебе благословив?» Звичайно, хто проти? Вони моляться і проголошують: «Бог тебе любить! Його благодать тебе спасла! Радій, прославляй Бога, Він з тобою!» А потім народжуються пісні, в яких крім слова «я» ще прослуховується «Бог мене любить».
Коли у 1975 році я стала співати в хорі, тоді старші брати говорили хористам: «Спів у церкві – це друга проповідь. Псалом повинен мати біблійний зміст, а мелодія має допомагати зрозуміти Істину. Коли про це старші члени церкви починають нагадувати молоді, то вуха в’януть від того, шо вони чують у відповідь: «Подякуйте Богові, що ми й так вас терпимо!»
Повірте, коли я бачу, як змінилися приорітети в церкві, хочеться плакати. Чи насправді ви такі круті та знамениті? Чи маєте таку силу Духа Святого, що вам не потрібні надбання церкви за 2000 років, що відкинули всі євангельські пісні, в яких возвеличується Бог і Кров Христа? Про що ви дбаєте? Про те, щоб достойно і благоговійно прославити Ісуса Христа, Котрий дорогою ціною викупив нас від смерті, чи прагнете прославитись самі, співаючи і граючи в своє задоволення, бо вам нудно співати про Кров Христа? Повірте, ви просто не відчули її силу на собі, ви не бачили, як вона спасає інших, ви працюєте своїм розумом, щоб мати певну кількість людей, які будуть розділяти ваші погляди. Якщо ви думаєте, що цим служите Господу, не обманюйтесь! Та кількість невідроджених людей, яка увійшла через таке служіння, згодом розрушить церкви. Ви зневажаєте - майбутнє покоління буде зневажати вас! Ви сієте вітер, але будете жати бурю! Не женіться за кількістю, дайте місце у вашому служінні Духу Святому!
Дуже жаль… Немає глибини! Поверхневе покаяння, поверхнева віра, поверхневе поклоніння… Колись хор під керівництвом Андрія Севастьяновича Марчука як заспіває молитву «Отче наш…» , або апостольський символ віри «Вірую!», аж дух перехоплює від присутності Божої. Під цю мелодію танцювати не будеш!
Апостол Павло пише молодому служителю Тимофію: «Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» 1Тим. 4:16.
Лидия Гапонюк,
Турция, Стамбул
Пишу стихи, прозу. Родилась в Украине, живу в Стамбуле.
Прочитано 413 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : В Австралии на улицах Сиднея (стих Веры Кушнир) - Надежда Горбатюк Несколько лет назад в баптистской церкви в Кристал Паллас на юге Лондона подходило к концу утреннее воскресное служение. В это время в конце зала встал незнакомец, поднял руку и сказал: «Извините, пастор, могу я поделиться небольшим свидетельством?» Пастор взглянул на часы и ответил: «У вас есть три минуты.» Незнакомец сказал: «Я лишь недавно переехал в этот район, я раньше жил в другой части Лондона. Сам я из Сиднея, Австралия. И несколько месяцев назад я навещал родственников и прогуливался по Джордж Стрит. Это - улица в Сиднее, которая пролегает от бизнес кварталов до Рокса. И странный седовласый мужичок вышел из магазина, сунул мне в руку брошюру и сказал: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, пошли бы вы на Небеса?». Я был потрясен этими словами. Никто мне никогда этого не говорил. Я вежливо поблагодарил его и всю дорогу в самолете до Хитроу я был озадачен этим. Я позвонил другу, который жил неподалеку от моего нового места жительства, и, слава Богу, он оказался христианином. Он привел меня ко Христу. Я - христианин и хочу присоединиться к вашему собранию.» Церкви обожают такие свидетельства. Все аплодировали, приветствуя его в собрании.
Тот баптистский пастор полетел в Аделаиду в Австралии на следующей неделе. И десять дней спустя посреди трехдневной серии собраний в баптистской церкви в Аделаиде к нему подошла женщина за консультацией. Он хотел удостовериться в каком положении она находится перед Христом. Она ответила: «Я раньше жила в Сиднее. И всего пару месяцев назад я посещала друзей в Сиднее, и в последние минуты делала покупки на Джордж Стрит, и странный небольшого роста седовласый старичок вышел из дверей магазина, подарил мне брошюру и сказал: «Извините меня, мадам, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на небеса?» Меня взволновали эти слова. Вернувшись в Аделаиду, я знала, что в квартале от меня находится эта баптистская церковь, я разыскала пастора, и он привел меня ко Христу. Так что, сэр, я христианка.» На этот раз этот лондонский пастор был очень озадачен. Уже дважды за две недели он услышал одно и то же свидетельство.
Затем он полетел проповедовать в баптистскую церковь Маунт Плезант в Перте. И когда его серия семинаров подошла к концу, пожилой старейшина церкви повел его обедать. Пастор спросил: «Старина, как ты получил спасение?» Он ответил: «Я пришел в эту церковь в пятнадцать лет через Бригаду Мальчиков. Но я никогда не посвящал себя Иисусу, просто запрыгнул в фургон вместе со всеми. Из-за своей деловой хватки я достиг влиятельного положения. Три года назад я был в деловой поездке в Сиднее, и надоедливый несносный старичок вышел из дверей магазина, дал мне религиозный трактат (дешевая макулатура!) и пристал ко мне с вопросом: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на небеса?» Я пытался сказать ему, что я баптистский старейшина, но он меня не слушал. Всю дорогу домой до Петра я кипел от злости. Я рассказал это пастору, думая, что он поддержит меня, а мой пастор согласился с ним. Он годами волновался, зная, что у меня нет взаимоотношений с Иисусом, и он был прав. Таким образом, мой пастор привел меня к Иисусу всего три года назад».
Лондонский проповедник прилетел обратно в Великобританию и выступал на Кессекском съезде в округе Лэйк и рассказал эти три свидетельства. По окончании его семинара четыре пожилых пастора подошли и сказали: «Кто-то из нас получил спасение 25, кто-то 35 лет назад через того же мужчину небольшого роста, который дал нам трактат и задал тот вопрос».
Затем на следующей неделе он полетел на подобный Кессекский съезд миссионеров на Карибах и поделился этими свидетельствами. В заключении его семинара три миссионера подошли и сказали: «Мы спаслись 15 и 25 лет назад через тот же вопрос того невысокого мужчины на Джордж Стрит в Сиднее.»
Возвращаясь в Лондон, он остановился в пригороде Атланты Джорджия, чтобы выступить на конференции корабельных капелланов. Когда подошли к концу три дня, в течение которых он поджигал тысячи корабельных капелланов для завоевания душ, главный капеллан повел его на обед. И пастор спросил: «Как вы стали христианином?» Тот ответил: «Это было чудо! Я был рядовым на военном корабле Соединенных Штатов и жил распутной жизнью. Мы проводили учения на юге Тихого океана и пополняли запасы в доке Сиднейского порта. Мы с лихвой оторвались в Кингз-Кросс, я был пьян в стельку, сел не на тот автобус и сошел на Джордж Стрит. Когда я вышел из автобуса, я подумал, что вижу приведение: пожилой седовласый мужичок выскочил передо мной, всунул мне в руку брошюру и сказал: «Матрос, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на Небеса?» Страх Божий обрушился на меня тут же. От шока я протрезвел и побежал обратно на корабль, разыскал капеллана, который привел меня ко Христу, и я вскоре начал готовиться для служения под его руководством. И вот под моим руководством сейчас свыше тысячи капелланов и мы сегодня помешаны на завоевании душ.»
Шесть месяцев спустя этот лондонский проповедник полетел на съезд 5000 индийских миссионеров в отдаленном уголке северо-восточной Индии. Человек, отвечавший за съезд, скромный нерослый мужчина, повел его к себе на незатейливый обед. Проповедник спросил: «Как вы, будучи индусом, пришли ко Христу?» Тот ответил: «Я находился на очень привилегированной должности, работал в индийской дипломатической миссии и путешествовал по миру. Я так рад прощению Христа и тому, что Его кровь покрыла мои грехи. Мне было бы очень стыдно, если бы люди знали, в чем я был замешан. Одна дипломатическая поездка занесла меня в Сидней. Перед самым отъездом я делал покупки, и, обвешанный пакетами с игрушками и одеждой для моих детей, я шел по Джордж Стрит. Обходительный седовласый мужичок вышел передо мной, предложил мне брошюру и сказал: «Извините меня, сэр, вы спасены? Если бы вы умерли сегодня, вы бы пошли на Небеса?» Я поблагодарил его, но это взволновало меня. Я вернулся в свой город и нашел индусского священника, но он не мог мне помочь, зато он дал мне совет: «Просто чтобы удовлетворить свое любопытство, пойди и поговори с миссионером в миссионерском доме в конце улицы». Это был судьбоносный совет, потому что в тот день миссионер привел меня ко Христу. Я немедленно бросил индуизм и начал учиться для служения. Я оставил дипломатическую службу, и вот я, по благодати Божьей, руковожу всеми этими миссионерами, и мы завоевываем сотни тысяч людей для Христа».
Наконец, восемь месяцев спустя, баптистский пастор Кристал Палас служил в Сиднее, в его южном пригороде Гаймейр. Он спросил баптистского служителя: «Знаете ли вы невысокого пожилого мужчину, который свидетельствует и раздает трактаты на Джордж Стрит?» Он ответил: «Знаю, его зовут мистер Генор, но я не думаю, что он все еще этим занимается, он слишком слаб и стар.» Проповедник сказал: «Я хочу с ним встретиться.»
Два вечера спустя они подошли к небольшой квартирке и постучались. Невысокий, хрупкий мужчина открыл дверь. Он усадил их и заварил чай, но был на столько слаб, что из-за дрожания расплескивал чай на блюдце. Лондонский проповедник поведал ему все истории, произошедшие за последние три года. Слезы текли по глазам невысокого старичка. Он сказал: «Моя история такова: я был рядовым матросом на австралийском военном корабле и вел распутную жизнь, но в моей жизни наступил кризис, я на самом деле зашел в тупик. Один из моих коллег, чью жизнь я буквально превращал в ад, оказался рядом, чтобы помочь мне. Он привел меня к Иисусу, и за сутки моя жизнь перевернулась, ночь превратилась в день, я был так благодарен Богу! Я обещал Ему, что буду делиться Иисусом в простом свидетельстве по меньшей мере с десятью людьми в день, как Бог будет давать мне силу. Иногда я был болен и не мог этого делать, но тогда в другие разы я наверстывал. Я не был параноиком в этом, но я делал это свыше сорока лет, а когда я вышел на пенсию, самым лучшим местом была Джордж Стрит – там были сотни людей. Я получал множество отказов, но многие люди вежливо брали трактаты. Сорок лет занимаясь этим, я до сегожняшнего дня ни разу не слышал об обращении хоть одного человека к Иисусу.»
Я бы сказал, что это точно посвящение. Это должна быть чистая благодарность и любовь к Иисусу, чтобы делать это, не слыша ни о каких результатах. Моя жена Маргарита сделала небольшой подсчет. Этот, не обладавший харизмой баптистский мужичок, повлиял на 146100 человек. И я верю, что то, что Бог показывал тому баптистскому проповеднику, было лишь самой верхушкой верхушки айсберга. Только Бог знает, сколько еще людей было приведено ко Христу.
Мистер Генор умер две недели спустя. Можете ли вы себе представить, за какой наградой он пошел домой на небеса? Я сомневаюсь, что его портрет мог бы когда-нибудь появиться в журнале Харизма. Вряд ли бы о нем когда-нибудь появилась похвальная статья с фотографией в журнале Билли Грэма «Решение», какими бы прекрасными ни были эти журналы. Никто, за исключением небольшой группы баптистов на юге Сиднея, не знал о мистере Геноре. Но я скажу вам - его имя было знаменито на Небесах. Небеса знали мистера Генора, и вы можете себе представить приветствия и красную ковровую дорожку и фанфары, которые встретили его дома!
